ЗГЛЯ́НУТИ, ну, неш; наказ. сп. зглянь; док., рідко. Однокр. до згляда́ти. В грубі жар-жар, аж любо оком зглянути (Свидн., Люборацькі, 1955, 176); Золотариха аж головою покрутить і якось ніби жалібно на мене згляне (Барв., Опов.., 1902, 70); Хлопець схопився з місця, ніби його опекло огнем, швидко зглянув кругом себе (Вас., II, 1959, 55).
◊ Аж не згля́нути — аж очам боляче. — Ой, червона ж яка [хустка]! Аж не зглянути (Головко, І, 1957, 106);
Скі́льки о́ком [не] згля́неш див. о́ко.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 515.