ЗГО́ДНИЙ, ЗГО́ДЕН, дна, дне.
1. Який дає, виявляє згоду (у 1 знач.). Він повернувся швидко і повідомив, що генерал згодний прийняти делегацію (Смолич, V, 1959, 745); Наш воротар тільки мовчки потакував,— ми були згодні на все (Ю. Янов., II, 1954, 26); [Паріс:] Слухай, сестро, як ти мене затримала для того, щоб я такі слова приймав від тебе, то я на те не згоден (Л. Укр., II, 1951, 317); Родичі переказали, що Лукіян Середа згоден віддати за Грицька дочку (Головко, II, 1957, 513).
2. Який має однакові з кимось погляди, дотримується того самого способу дії; солідарний з ким-небудь у чомусь. [Павло:] Якщо Яким згоден у речах з Терешком, то я становлю парубоцтву відро горілки (Кроп., II, 1958, 367); Марина була цілком з нею згодна, але її проймала злість, що ця думка належить не їй, а Катерині (Вільде, Сестри.., 1958, 456).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 517.