ЗГО́РБЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до зго́рбити. Данько, стежачи за ним, почував, як все більше росте в ньому щось тепле, синівське до цієї згорбленої працею людини (Гончар, II, 1959, 160); Згорблена злиднями словачка запрошує до своєї убогої господи радянського офіцера, як найдорожчого гостя (Іст. укр. літ., II, 1956, 645).
2. у знач. прикм. Який згорбився, зігнувся (від старості, хвороби і т. ін.). Дід вийшов з пасіки і розправив свою згорблену спину (Мирний, І, 1954, 174); На подвір’ї рідко коли з’являлася невисока згорблена постать Катерини Глущук (Чорн., Визвол. земля, 1959, 5).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 519.