ЗГО́РИСТИЙ, а, е. Який знижується поступово, без крутизни; положистий. Доріжка повилася наниз по згористому пригарку, де чорніла вже густа тінь (Н.-Лев., IV, 1956, 89); Ми пройшли по хвилерізу в край, поминувши десяток рибальських хатин, що попритулювались до каменю із згористого боку (Ю. Янов., II, 1958, 47).
Зго́ристий лоб — некрутий, похилий лоб. Над згористим лобом вихрився чуб, а дим від люльки плутався в тугих вусах (Панч, Вибр., 1947, 345).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 519.