ЗГУ́СКЛИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до згу́скнути.
2. у знач. прикм., перен. Насичений, інтенсивний. Каганчик скупо блимав біля лейтенанта, ледве пом’якшував згусклу темряву в бліндажі (Ле, Опов. та нариси, 1950, 288); На полі, проколене високими стернями і змішане з тонкими тінями од них, коливалося згускле місячне сяйво (Стельмах, II, 1962, 89).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 527.