ЗГІ́РДНО, діал. Присл. до згі́рдний. — А ти ж видів бугая? — запитався його згірдно Петрусь (Март., Тв., 1954, 144); Славко згірдно глянув на Івана і сплюнув. — Та вона на такого й глянути не схоче! (Кол., Терен.., 1959, 129).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 513.