ЗДВО́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗДВО́ЇТИ, здво́ю, здво́їш, док., перех.
1. Робити подвійним. Бригадир тракторної бригади Антон Козовита і механік Григорій Войтенко половину сінокосарок обладнали довшими валкоутворювачами. Це дало можливість під час косовиці здвоювати валки механізмами (Рад. Укр., 31.Х 1962, 2).
Здво́ювати ряди́ — перешиковувати кожний ряд у строю у два ряди.
2. Збільшувати вдвоє; подвоювати. Ті хвилі ревучі, ті хвилі мутні, що грізно з русла виступають, могли би здвоїти нам плоди землі, та нині все рвуть, заливають (У. Кравч., Вибр., 1958, 107).
Здво́ювати (здво́їти) бро́ви — зводити докупи, насуплювати брови. — І ти вже тут? — здвоюючи брови, спитала вона дочки (Мирний, IV, 1955, 99).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 533.