ЗДИ́РЦЯ, і, ч., діал. Здирник. — Буде він учитися і тут, і там, щоб міг мужиком прожити, не кланяючися кожному здирці (Гр., І, 1963, 292); — Здається, він не з лагідних. — Сволота,— рішуче ствердив Тимко. — Такий здирця (Тулуб, Людолови, І, 1957, 76).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 537.