ЗДИЧА́ВІЛО. Присл. до здича́вілий 2, 3. Кільканадцять днів здичавіло блукала [Христя] в степах, боячись натрапити на очі людини (Речм., Весн. грози, 1961, 69).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 538.