ЗДО́ГАД, у, ч.
1. Думка, припущення, що грунтується на ймовірності, можливості чого-небудь. На початку нова думка виступає у формі здогаду, що висувається до певної міри інтуїтивно (Наука.., 12, 1964, 9); Напливали здогади на душу й мучили (Коб., II, 1956, 96); Всі повірили щойно народженій новині, навіть той, хто першим висловив свій здогад (Тулуб, Людолови, І, 1957, 309).
◊ Губи́тися в здо́гадах див. губи́тися.
2. розм. Те саме, що кмітли́вість. Настуся своїм тонким здогадом та міркуванням одразу втямила цю всю дядинину комедію (Н.-Лев., IV, 1956, 237).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 544.