ЗДО́ГА́ДКА, и, ж. Те саме, що здо́гад 1. На вражений мозок Данила одна за одною брилами падають страшні здогадки. А може, це марення? Може, йому причулося? (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 236); По обличчю Василя пробігла здогадка. Збагнув, про що мовчить.. співбесідник (Цюпа, Назустріч.., 1958, 42).
◊ Губи́тися в здо́га́дках див. губи́тися.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 544.