ЗДУРІ́ЛИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до здурі́ти. Цар [Ворон], здурілий від воєнного запалу, кинувся на мене зі своїми міністрами і давай мене бити, дзьобати, дряпати (Фр., VI, 1950, 109).
2. у знач. прикм. Безглуздий, безтямний. Всі жінки посхоплювалися з лав, гляділи на Марту здурілими очима, стояли, як з дуба витесані (Стеф., І, 1949, 253).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 552.