ЗДУ́ТИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до зду́ти. Вони [хлопці] ще раз перезирнулись і, мов здуті вітром, понеслися в село (Панч, II, 1956, 136).
2. у знач. прикм. Збільшений в об’ємі, набряклий. Під повіткою лежала здута, мов гора, руда корова (Дн. Чайка, Тв., 1960, 70); // Опуклої форми. Найточніші виміри показали, що Земля сплющена біля полюсів і здута біля екватора. Це результат її обертання навколо осі (Наука.., 8, 1956, 25).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 552.