ЗЕМЕ́ЛЬКА, и, ж. Пестл. до земля 2-6. Як зашумлять вітри на тебе [гаю] холодні — обнесуть вони, обшматують красу твою, розвіють битими шляхами, а дощами приб’є її до сирої земельки… (Вас., І, 1959, 184); На столі з’явились пляшечки.. Ще торбинки манюсінькі й більшенькі, з пісочком, з земелькою (Мик., II, 1957, 30); Тепер з тої земельки в нього була і картопля, і капуста, і морква, і діжки мочених яблук, і великі скляні банки різного варення — все, що родить оця благодатна земелька (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 120); Земелька ся була Латинська, Завзятий цар в ній був Латин (Котл., І, 1952, 164).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 556.