ЗЕМЛЕКОРИСТУВА́ННЯ, я, с. Порядок, умови і форми користування землею (у 5 знач.), яка належить державі, колективам або окремим особам. В результаті розширення феодального господарства площа селянського землекористування зменшувалася (Іст. УРСР, І, 1953, 129); Приватне землекористування кінець кінцем переходить у приватне землеволодіння, і земля стає головним багатством (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 376).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 556.