ЗЕМЛИ́ЦЯ, і, ж. Пестл. до земля́ 2-5. [Захарко:] Хились, моя сива голівонько, до сирої землиці, швидш хились, бо ні до кого вже буде тобі прихилитись!.. (Крон., II, 1958, 176); Тимко щулився від вранішньої прохолоди і, щоб зігрітися, збивав батогом святу землицю (Тют., Вир, 1960, 90); — В полі ж була.. Набрала оце землиці на пробу, розсаду на баклажани посію (Гончар, II, 1959, 196); — Що довго радити? Ми найдемо і самі управу на церковну землицю! — мовив Степан Пригара (Чендей, Вітер.., 1958, 72).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 557.