ЗЕМЛЯНИ́Й, а́, е́.
1. Стос. до землі (у 2 знач.). Січ. Навкруги земляні рови і окопи (Кроп., V, 1959, 517); Ідучи темним земляним коридором, вони дійшли до невеличкої площинки (Довж., І, 1958, 243); Навіть Маковейчик, який завжди уникав земляних робіт, сьогодні натер собі чесні мозолі (Гончар, III, 1959, 390).
2. Зробл. із землі (у 3 знач.). На земляній покрівлі хаток та крамниць повиростали кущі зеленої трави та берізки (Н.-Лев., І, 1956, 50); [Марта:] Жили ми у старій хаті, долівка земляна була (Мороз, П’єси, 1959, 141).
3. розм., рідко. Те саме, що земли́стий 2. Страшна була баба. Низенька.. Лице земляне. Губи чорні, зморщені (Коцюб., І, 1955, 453).
4. Складова частина назв рослин, тварин, мінералів, що ростуть, живуть і т. ін. на (в) землі. Професор лазив тоді по палісадничку, притримуючи пенсне, яке падало з носа, ловив земляну жабку (Ю. Янов., II, 1954, 84); Високу ефективність мікродобрив виявлено і при вирощуванні таких цінних кормових культур, як конюшина, люцерна, земляна груша (Наука.., 2, 1957, 24); Земляний горіх; Земляний заєць.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 558.