ЗЕРЕ́НЦЕ, я, с. Зменш.-пестл. до зе́рно́. В колоссі зеренце: кожне — з куряче яйце! (Забіла, У.. світ, 1960, 142); — Вставай швиденько. В колгоспі зеренце роздають. Людей, як мурашочок. Треба поспішати, бо другі пшеничку заберуть, а нам наслідок лишиться (Тют., Вир, 1964, 367); Проблискувало щось, мов зеренце щирого золота в купі сірого піску (Фр., VII, 1951, 292); Не раз уже Зорині здавалося: ось воно! Знайдене те зеренце істини, без якого твір — сама лише зорана і нічим не засіяна нива (Грим., Незакінч. роман, 1962, 128).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 560.