ЗЕ́РНЯ, яти, розм. ЗЕРНЯ́, я́ти, с.
1. Зменш.-пестл. до зерно́. Обсушили [Марина з дочкою] ті п’ять снопів, обім’яли. Пильнували кожне зерня, щоб де не запропастилося (Мирний, IV, 1955, 250); Золоті, рівномірно розтрушені зернята, падали на грунт (Цюпа, Три явори, 1958, 34); Відламав [Петро] гілочку японської вишні, почав уважно розглядати її сучкувате колінце, густо обліплене сірими, наче мак, зернятами (Кучер, Чорноморці, 1956, 14); Окремі рослини мають крохмальні зернята певної форми (Практ. з анат. рослин, 1955, 29); [Мессія:] У тебе мало віри. Якби ти хоч зерня віри мала… (Л. Укр., II, 1951, 112); * У порівн. Пахуча пара.. блискучими краплинками осідає на гострих біля носа, мов зернята гречки, віспинах Омеляна (Стельмах, І, 1962, 115).
◊ На ма́кове зе́рня́ — те саме, що На ма́кове зе́рно́ (див. ма́ковий). Підсувається хлоп’я на макове зерня (Сл. Гр.).
2. тільки мн., розм. Соняшникове насіння. — Ходімо танцювати,— сказав він їй, дихнувши в лице запахом тютюну, змішаного з запахом підсмажених соняшникових зернят (Тют., Вир, 1960, 128).
ЗЕРНЯ́ див. зе́рня.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 562.