ЗЖА́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до зжа́ти. Він зриває з голови чужу шапку і пітними солоними устами припадає до зжатого поля (Стельмах, II, 1962, 68); // зжа́то, безос. присудк. сл.— О, про молотьбу люди думають. А в кого то ще й не зжато (Головко, І, 1957, 271).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 564.