ЗЖИВА́ТИ і рідко ІЗЖИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗЖИ́ТИ, зживу́, зживе́ш і рідко ІЗЖИ́ТИ, ізживу́, ізживе́ш, док., перех.
1. Позбуватися чого-небудь, переборювати, викорінювати щось. Ми знаємо — у нас багато недоліків, ми ці недоліки прагнемо зжити (Рад. Укр., 2.III 1957, 1).
◊ Зжива́ти (ізжива́ти, зжи́ти, ізжи́ти) себе́ — відживати, ставати непотрібним. Людство не хоче і не буде миритися з системою капіталізму, яка історично зжила себе (Програма КПРС, 1961, 30).
2. Створюючи нестерпні умови, не давати можливості жити де-небудь.
◊ Зжива́ти (ізжива́ти, зжи́ти, ізжи́ти) з (зо, зі) сві́ту див. світ.
3. тільки док., розм. Прожити (вік, життя і т. ін.). — Покійниця добра була людина: вік з нею зжили, а не билися, не лаялися,— промовив він (Мирний, IV, 1955, 229).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 564.