ЗЖОВТІ́ЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до зжовті́ти; // у знач. прикм. А удома, в столі, був Шевченків «Кобзар», Весь зачитаний, давній, зжовтілий (Забашта, Вибр., 1958, 185); Вже на городі качани капусти, У полі чорна скибами рілля, Все осінню до тебе промовля. Зжовтілих трав — і тих тепер не густо (Ющ., Люди.., 1959, 197).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 564.