ЗЛА́ГОДИТИ, джу, диш, док., перех., розм.
1. Зробити, змайструвати що-небудь. Грицько, що тим часом успів уже злагодити собі з паперу машкару й розмалювати її чорнилом, начепивши її собі на лице, тихо вилазив на чотирьох з-під печі (Вас., І, 1959, 120); // також з інфін. Зварити, спекти і т. ін.; приготувати (страву). Пані Олімпія добре знала, що Гапка бреше, що вона не для себе злагодила оцю каву (Фр., VII, 1951, 29); Злагодив [тато] їсти і знов у клуню (Граб., І, 1959, 332).
2. Зробити придатним для використання; підготувати. Я страшенно перевтомлений, щодня сидів за столом годин 10-12, за оповідання нове не мав часу взятися, щоб злагодити його до друку (Коцюб., III, 1956, 387); Велівши потай злагодити легенького баркасика, Костянтин казав одного вечора своїм людям підплисти на ньому до того саду й чекати (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 137).
3. діал. Пом’якшити. Може, йому удасться.. потішити її, злагодити хоть своєю щирістю острий засуд громади!.. (Фр., VI, 1951, 55).
4. діал. Уладнати (справу). — Нічого, ми це злагодимо, заприятелюємо, ще, може, й поберемося [з Ольгою],— ласкаво жартував учитель (Кач., II, 1958, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 584.