ЗЛА́МАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до злама́ти. Високо, на самому хребті гірського валу.. стояла нерухома постать П’ятки, наче сірий стовбур старої осичини, зламаної вітром… (Кол., Терен.., 1959, 66); — А моя житниця зламана, княгине,— каже він (Скл., Святослав, 1959, 42); Сиділа [Левантина] на ліжкові пригнічена, зламана усім тим, що сталося (Гр., II, 1963, 289); Але в вільнім краю верне Він собі права одвічні, Що не мають буть зламані (Л. Укр., IV, 1954, 147); Життя Мар’їне, як на долоні, стояло перед нею, гірке та непривітне, зламане панськими вчинками (Мирний, III, 1954, 171); Її рожеві повні уста напіврозтулені, брови тривожно зламані (Коз., Сальвія, 1959, 44); // зла́мано, безос. присудк. сл. Ганна.. ясно бачила: Малахова зламано, майже знищено (Собко, Справа.., 1959, 254); В спільній боротьбі буде зламано гніт капіталу.. (Ленін, 28, 1951, 144).
2. у знач. прикм. Який зламався, розпався на куски, частини. Зламана берізка, немов благаючи, простягла на снігу до мене свої голі тоненькі гілочки (А .-Дав., Крила.., 1959, 32); Подаючи зламане кайло, коваль сказав: — На, Софроне, поладнай (Бойч., Молодість, 1949, 33).
3. у знач. прикм., перен. Фізично або морально знесилений. Вони дві як оборона по боках [виступали], а мама посередині. Зламана, апатична, але безпечна в їх товаристві (Вільде, Винен.., 1959, 20).
4. у знач. прикм. Вигнутий, заломлений під кутом. Зламаною білою смугою із гори в затоку падає спуск (Десняк, Опов.., 1951, 17); Зламана постать Варчука виганяла з коней останню силу (Стельмах, II, 1962, 216); Серед гурту козаків.. майоріла зламана шапка джури кошового — Тягнирядна (Добр., Очак. розмир, 1965, 228).
◊ Зла́маної копі́йки не ва́ртий див. копі́йка; Зла́маної копі́йки не да́ти див. копі́йка; Ні копі́йки зла́маної не́ма (не було́) за душе́ю див. копі́йка.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 586.