ЗЛАТОУ́СТ, а, ч., жарт., ірон. Людина, яка вміє красиво говорити; красномовний балакун. Де й поділась ота поважність рухів, статечність постави і гнучкість мови уславленого златоуста (Кол., Терен.., 1959, 44).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 588.