ЗЛЕДАЧІ́ЛИЙ, а, е, рідко. Дієпр. акт. мин. ч. до зледачі́ти. Десь аж в кінці вулиці дзявонить [дзяволить] сторожке, ще не зледачіле щеня (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 330).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 588.