ЗЛИ́ДНІ, ів, мн. Матеріальні нестатки, бідність. Старій матері не спалося. Доччина доля, обра́зи людські, свої злидні та недостачі ворочали її з боку на бік, гнали сон і спокій далеко від неї (Мирний, III, 1954, 111); Злидні, безправ’я, темнота, нещадна експлуатація, моральне знущання — от риси галицької, буковинської, закарпатської минувшини (Рильський, III, 1956, 41); * Образно. Не раз вже потай заплітали Нам злидні терен до вінків (Черн., Поезії, 1959, 173).
◊ Бода́й вас зли́дні поби́ли (посі́ли) — побажання нещастя, бідності; прокляття. Бодай же вас, цокотухи, Та злидні побили (Шевч., І, 1963, 23); Зли́дні годува́ти — жити в нужді, бідності. [Кіндрат Антонович:] Я цілий вік труждався..; увесь вік злидні годував, недоїдав, недопивав… (Кроп., II, 1958, 328); Загруза́ти (загру́знути, загру́зти) в зли́днях див. загруза́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 591.