ЗЛИНЯ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до злиня́ти. Важким поглядом він оглянув злинялий під сонцем Максимів френч (Панч, II, 1956, 16); Дід, повернувши лице вбік і дивлячись кудись у простір злинялими від старості очима, вухом тягнувся до трибуни, пильно дослухаючись (Коз., Зол. грамота, 1939, 48); Це був величезний старий орел, злинялий від сонця й негоди (Донч., IV, 1957, 7).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 593.