ЗЛОБИ́ТЕЛЬ, я, ч. Той, хто бажав кому-небудь зла (див. зло11, 2). Свої я думи-муки Співав собі в святій самотині: Злобителі мені в’язали руки (Стар., Вибр., 1959, 19); — Звичайно. Це й підкинути можна, як злобителі є (Головко, II, 1957, 155).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 597.