ЗЛО́ВЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до злови́ти. Вчора до старости привезли величезного сома, зловленого в сусідній ріці (Фр., VII, 1951, 198); Чечени кожного дня пороли кинджалами горло скотиняці, зловленій на дорогах (Тют., Вир, 1964, 462); // зло́влено, безос. присудк. сл. Квіти з’являлись ще частіше.. Було взято під обстріл сусідських хлопчаків, молочарку, двірника, але даремне, не зловлено нікого, а букетики в різну пору таки з’являлись (Гжицький, Вел. надії, 1963, 62).
◊ Зло́влений на гаря́чому [вчи́нку] — спійманий на місці злочину. Емене́ здригнулась, мов зловлена на гарячому вчинку, і прожогом кинулась у сіни (Коцюб., І, 1955, 287).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 599.