ЗЛОВІ́СНИЙ, а, е. Який передвіщає зло, нещастя, свідчить про наближення чогось тяжкого, поганого. Шредер підвівся.— Смерть німецьким окупантам? Дуже добре! — Зловісний рум’янець забагрив його обличчя. Він знавіснів, почувши те все (Довж., I, 1958, 295); Криголам похитувало на хвилях, і вода з кожним його рухом хлюпала, і в порожній каюті ці звуки здалися Юркові зловісними (Донч., IV, 1957, 425); // Який викликав страх, тривогу, побоювання. Бовванів масив головного гімназичного корпусу. Який він був чорний, похмурий і зловісний (Смолич, II, 1958, 87); Кімнату огортала зловісна тиша, туга безжально краяла на шматки серце (Хижняк, Тамара, 1959, 136); // Який є поганою прикметою. А може, вся ця темрява і кіно були тільки важким і зловісним сном? (Собко, Граніт, 1937, 191); Вгорі кружляли шуліки, давали знати про себе зловісним криком (Кач., Вибр., 1947, 303).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 598.