ЗЛОВІ́СНО. Присл. до злові́сний. Візник зловісно блиснув очима і повернувся на своєму місці (Досв., Вибр., 1959, 300); Полум’я.. шуміло, сичало зловісно, як тисячі гадюк (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 308); На південному заході червоніло небо, зловісно відсвічуючи на білій стіні будинку мерехтливими тінями (Кочура, Зол. грамота, 1960, 142); Похнюпившись, стояли тисячі мовчазних жінок. Чуже, темне небо зловісно нависло над ними (Хижняк, Тамара, 1959, 165).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 599.