ЗЛОДІ́ЙСЬКИЙ, а, е.
1. Прикм. до зло́дій 1. Прогнавши думку про злодійський напад, пані Олімпія обернула свою увагу на інші тони, що доносилися до неї знадвору (Фр., VII, 1951, 9); Навколо все було тихо. Здавалося, що тут не злодійські шхуни, а мирні рибалки спокійно ловлять плескату камбалу (Донч., III, 1956, 357); // Власт. злодієві. Він украв найкращих собак і втік із поселення. З того часу почалося його злодійське страшне життя (Тют., Вир, 1964, 417); Злодійський погляд.
Злоді́йський жарго́н — таємний жаргон злодіїв. Впадає ..в око деяка перевантаженість повісті [Івана Микитенка «Вуркагани»] злодійським жаргоном (Рад. літ-во, 4, 1957, 47).
2. Підступний, злочинний. Одна згадка шкільних років пов’язується у мене зі страшною звісткою про злодійське вбивство улюбленця народу Кірова (Ю. Янов., II, 1954, 17); Ось в похід горністи засурмили. Грізно мчать тачанки по шляху… Гей, тремти, злодійська бандо біла! (Мур., Ідуть.., 1951, 82).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 600.