ЗЛОДІЯ́ЧКА, и, ч. і ж., розм. Людина, яка займається дрібними крадіжками. Через рік, через два з малої та доброї дитини зробився якийсь лихий злодіячка (Мирний, І, 1949, 262); Він був старий коновод і не любив лигатися з звичайними міськими злодіячками, що жили з дрібної крадіжки (Гр., II, 1963, 277).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 600.