ЗЛОПА́М’ЯТНИЙ, а, е. Який довго пам’ятає заподіяні йому ким-небудь зло, образу. Що ти про мене думаєш? Що я лиха, злопам’ятна дівчина з кришталевим серцем у грудях (Л. Укр., V, 1956, 110); — Ой, плохі ж ви, сусідонько, плохі та не злопам’ятні!.. Та невже ж ви забулися, що вона вас гускою обізвала? (Л. Янов., І, 1959, 86); — Не відпирайся, скажи хоч тепер правду. Я ж не злопам’ятний… (Мокр., Острів.., 1961, 93).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 602.