ЗЛОЧИ́ННИК, а, ч., рідко. Те саме, що злочи́нець. Пан Герлічка аж підскакує, аж по хаті бігає, аж зубами скрегоче. Нібито він так сердиться на злочинників (Фр., IV, 1950, 500); — За віщо вона так мучиться? Кожному злочиннику кажуть, за віщо його судять, а вона не знає, за віщо їй кара (Л. Янов., І, 1959, 406).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 605.