ЗЛЮ́КА, и, ч. і ж., розм. Дуже зла, сердита людина. [Олеся:] Яка я безсердечна, яка черства, яка злюка!.. (Кроп., II, 1958, 326); Часом сердячись, мама починала, мов по книзі, вичитувати всі мої недоліки: був я й плюгавий і миршавий.., непоштивий і злюка, неслух і взагалі лиха личина (Збан., Доля, 1951, 230).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 607.