ЗМЕ́РКНУТИ і ЗМЕ́РКТИ, кне; мин. ч. змерк, ла, ло. Док. до ме́ркнути, ме́ркти. То змеркне [багаття] на хвилину, То знову оживе (Нагн., Вибр., 1950, 198); Ранок ясний минув, день змерк гарячий (Вовчок, І, 1955, 310); Світло зникло, небо змеркло, і блакить укрила хмари (Л. Укр., І, 1951, 245); Ніколи не змеркне в пам’яті народу безсмертна слава героїв (Ком. Укр., 5, 1965, 20).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 615.