ЗМИ́СЛИТИ, лю, лиш, док., перех., діал.
1. Уявити. А я б і справді з дорогою душею зараз би до вас вибралася, дарма, що тепер північ і надворі негода, яку тільки можна собі змислити (Л. Укр., V, 1956, 72); Важко було.. простим і чесним людям змислити все, що коїли фашисти в часи окупації (Вол., Сади.., 1950, 54).
2. Придумати. Чи можуть кати такі змислити муки, Которих би ти [борець] не стерпів І їм покорився? (Пісні та романси.., II, 1956, 228).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 620.