ЗМО́РА, и, ж., діал.
1. Виснаження. Вона [дівчина] не вийде, не впаде в покорі Ненависному чужаку до ніг, Вона загине в голоді і зморі, Але здолає ворогів своїх (Павл., Пальм. віть, 1962, 50).
2. Кошмар. Ті сни літали, наче хижі птахи, .. і налягали зморою на груди (Л. Укр., І, 1951, 269); * У порівн. Голод — велике слово. Мов грізна змора, стояв він у кождого за плечима (Фр., V, 1951, 375).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 631.