ЗМОРГНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., розм. Те саме, що моргну́ти. Я рішаюсь уперто дивитись на панну Анелю.. І я дивлюся. Ані зморгну (Коцюб., II, 1955, 249); Таня крапнула, і я мимоволі зморгнув. Краплина сприснула з вій і покотилась по щоці, мов сльоза (Смолич, День.., 1950, 247).
◊ Не зморгну́вши о́ком (брово́ю) — не розгубившись, не збентежившись. — Прибити, чи що, хочеш? — не рухаючися з місця й не зморгнувши оком, питала вона (Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 305); Іван Антонович, лейтенант Черниш і всі обслуги, пересміхаючись, чекали, як Хома буде струнчити новачків. А він, бровою не зморгнувши, поважно обходив шеренгу і, нівроку йому, знав, з чого почати (Гончар, III, 1959, 326).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 631.