ЗНАДОБИ́ТИСЯ, блю́ся, би́шся; мн. знадобля́ться; док. Виявитися, стати потрібним, необхідним; пригодитися. Чую я — не спиться щось моєму парубкові: то сіно перевертає, то зітхає, далі й вийшов.— Чи не піти б і мені з ним? Може, знадоблюсь для сторожі (Вовчок, І, 1955, 74); Від холодних вітрів крижані позвисали бурульки. Вперше тоді знадобились оселі (Зеров, Вибр., 1966, 302); Іванко узяв собі найкращого коня. І як тепер він знадобився (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 122); // безос. — За мене, пане воєводо, не знадобиться червоніти нікому (Стар., Облога.., 1961, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 638.