ЗНАКОМИ́ТИЙ, а, е, розм.
1. Чим-небудь добре відомий; знаменитий (у 1 знач.). В кімнаті.. стояла етажерка з нотами і друга етажерка з книжками в гарних оправах, все найбільше твори знакомитих поетів (Л. Укр., III, 1952, 582); Смугляве обличчя [дівчини] з рівним виточеним носом та чорними дужками брів нагадувало одно з тих облич, що їх знакомиті митці пензля беруть для Іродіад, Саломей і інших красунь давнини (Досв., Вибр., 1959, 85).
2. Те саме, що знайо́мий 1-2. Знакомиті до нуду панночки.. здавались чужими (Вас., І, 1959, 346); Знакомитий голос.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 640.