ЗНАМЕНИ́ТИЙ, а, е.
1. Який має широку славу, популярність; славнозвісний. Вона в цім закутку уважалася знаменитою лікаркою (Фр., VI, 1951, 166); Я ж не так знаменита, як Байрон та інші боги літератури (Л. Укр., V, 1956, 99); Вітчизну любив [Віталій Сизов], як і всі волгарі, — ..Бузкові світанки у сяйві зорі, І гори свої — Жигулі знамениті! (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 228); В памфлеті «Що таке унія» Я. Галан відзначав велику роль Івана Вишенського — автора знаменитих антипапських послань у боротьбі проти католицької церкви (Іст. укр. літ., II, 1956, 607); // чим, рідко. Який чим-небудь добре відомий. Серед молодих дияконів Софії відзначається своїми талантами Лев, сам з Азії, простого роду, але красномовством знаменитий… (Скл., Святослав, 1959, 511); Лежить воно [село Котельва] на березі річки Ворскли, нічим, крім убогості, раніше не було знамените (Цюпа, Україна.., 1960, 171).
2. розм. Дуже добрий, надзвичайний, чудовий. — А винце, Степане Тимофійовичу, у вас знамените (Собко, Скеля.., 1961, 53); — Хорошу, знамениту новину ти принесла, дочко,— збуджено вигукнув бородатий чоловік (Хижняк, Тамара, 1959, 111).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 640.