ЗНАСКО́КУ, присл.
1. Не зупиняючись, на повному ходу. Їхніх три танки було призначено на те, щоб знаскоку захопити міст через одну румунську річку (Ю. Янов., II, 1954, 99).
2. Поспіхом, нашвидку, не розібравшись, не подумавши як слід. [Спичаковський:] Ви, товариші, звикли все знаскоку, наспіх. Мушу вам сказати, що нема нічого більш шкідливого, ніж хапливість (Коч., II, 1956, 68).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 642.