ЗНА́ТНИЙ, а, е.
1. Відомий своїми подвигами, заслугами; видатний. Перша злива у весняній силі, Наче золоті напнуті струни — Над полями знатної артілі імені Паризької Комуни (Мур., Трибуна, 1950, 33); Багата і славна наша республіка на знатних людей — передовиків промисловості і сільського господарства, новаторів виробництва, невтомних трудівників (Рад. Укр., 4.VII 1958, 1); Знатний снайпер; Знатна ланкова.
2. розм. Який має добрі якості; надзвичайний, чудовий. Шишак, панцир і меч булатний; Спис з прапором, щит дуже знатний (Котл., І, 1952, 267); Знатна вечеря.
3. Який належить до знаті (у 1 знач.). Бажали б пани польські повидавати своїх дочок за багатирів і з роду знатного… Так де ж ти набереш стільки багатих та знатних женихів? (Мирний, І, 1949, 206); Родовитий боярин не міг служити під начальством менш знатної людини або навіть на однаковій посаді з людиною менш знатною (Іст. СРСР, І, 1956, 122).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 645.