ЗНЕВА́ЖЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до знева́жити. Гірке життя під канчуком ворожим, ..Зневажене невільницьким ярмом… (Стар., Поет. тв., 1958, 63); Родіон бував — маленький чоловік — Зневажений не раз, а інколи то й битий (Рильський, Поеми, 1957, 235); Жодна ділова пропозиція, яку подає комуніст з трибуни звітно-виборчих зборів, не може бути забутою, зневаженою (Рад. Укр., 16. XI 1948, 3); // у знач. прикм. В 1648 році повстання перекинулося з Запорозької Січі на всю Україну. Весь український народ став на захист своїх зневажених прав (Довж., III, 1960, 77); Учора ввечері він заступився за зневажену жінку, а сьогодні вже в темниці за те тільки, що не підкорився капралові (Гжицький, У світ.., 1960, 213).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 652.