ЗНЕВА́ЖУВАНИЙ, а, е, рідко. Дієпр. пас. теп. ч. до знева́жувати. Жадоба вільності завжди жила в серцях битого панськими канчуками, зневажуваного і мученого російського народу (Рильський, III, 1956, 9); Сам змучений і нещасний [Микола], з завчасно розбитою й ображеною душею, гноблений і зневажуваний — боже! — як пристрасно бажав він, щоб життя хоч цієї дитини склалося інакше, ніж його власне! (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 342).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 652.