ЗНЕПРИТО́МНІЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до знеприто́мніти; // у знач. прикм. Напружуючи всі сили, Галя і товаришки несли попід руки знепритомнілу Тамару (Хижняк, Тамара, 1959, 200); // у знач. ім. знеприто́мнілий, лого, ч.; знеприто́мніла, лої, ж. Людина, що втратила притомність. Кожної хвилини знепритомнілий міг очуняти і тоді ще з більшою люттю здійснити свій намір (Головко, II, 1957, 611).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 657.