ЗНЕПРИТО́МНІТИ, ію, ієш. Док. до неприто́мніти. На другий день тато захворів. Жалівся на важку голову, дихав хрипло і тяжко, а потім і зовсім знепритомнів — почав марити (Дім., І будуть люди, 1964, 35); Бахнув постріл, щось ударило по голові, і Федя знепритомнів, падаючи на човен всією вагою свого тіла (Трубл., І, 1955, 99).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 657.